Мій портрет

Мій портрет

Я – звичайна людина. Що стосується моєї особистості – то, перш за все, я стараюсь працювати над собою і не прогулювати уроки у школі під назвою «життя».

Я люблю життя. Це – найцікавіше, що зі мною відбувається. З іншого боку, прожити певну кількість однакових років і назвати їх життям – не дуже вдалий варіант, як на мене.

Тому, найяскравіше я відчуваю життя тоді, коли подорожую. Після кожної подорожі моє «я» змінюється, попередньої мене вже не існує. Маленькі лабіринти повсякденності – як пастка, яка ловить нас на наживку комфорту, звички, влаштованості. Саме подорож дозволяє вийти за межі цих лабіринтів і відчути усю повноту буття. Звичне «я» зникає, поступившись місцем чомусь новому і більш справжньому. Дорога для мене – це не засіб, а ціль. Вона – символ життя, яке не стоїть на місці, а постійно рухається вперед.

Та я була б не я, якби не найбільша розкіш у світі – любов моїх рідних та близьких. Безумовно, це – найдорожчий та найцінніший з усіх скарбів. Ці люди люблять мене не за щось надзвичайне, не за те, що я відповідаю їхнім вимогам, а за те, що я – це я. З ними можна навстіж відкрити своє серце. Завдяки рідним і близьким людям світ стає кращим, світлішим і теплішим. Я б навіть сказала, що якість взаємин з іншими людьми визначає якість життя вцілому.

Діяльність – ще одна важлива складова життя. Багато філософів, психологів та успішних людей кажуть, що варто займатися тим, що любиш. Тільки так можна досягти успіху. Мови – одна з моїх пристрастей. Вони дозволяють вийти за рамки обмежень і осягнути цей світ глибше. Мови розвивають особистість та широту мислення. Не можу сказати, що я – учитель від Бога, але мені подобається навчати людей. А особливо, якщо ці люди – це такі безпосередні і справжні маленькі особистості – діти. Я вчу їх, а вони, у свою чергу, мене.

Насправді, у житті стільки всього цікавого. Це така собі «країна чудес».